Історичні передумови зародження та становлення кримськотатарської літератури в Румунії наприкінці XIX – першій половині XX ст.


The work aims to reveal the deep relationship between the social and historical factors and development of the literature of the Crimean Tatar diaspora in Romania at late XIX – the first half of XX century. The study found that the literature of the Crimean Tatars of Dobrudja is closely linked to the historical events of the time: the forced emigration, the aspiration to return Crimea its former greatness, the events of the World War I, the revolution in the Russian Empire and the subsequent events that directly influenced the development on the literature of Crimean Tatars living in Romania.

Постановка проблеми. Виявлення історичних причин зародження і становлення літератури кримськотатарської діаспори наприкінці XIX – першій половині XX ст. є важливим фактором, що дозволяє виявити причинно-наслідковий зв’язок між конкретними подіями та творчістю письменників, провести паралелі між літературою кримських татар Добруджі і кримськотатарської літературою радянського Криму, а також літературами споріднених тюркських народів.

Актуальнiсть проблеми. Умови художньої творчості кримськотатарських письменників Румунії значною мiрою визначають специфіку генезису і динаміку її соціально-історичного розвитку. На жаль, ця проблема досi не мала достатнє висвiтлення у вiтчизняному лiтературознавствi.

Аналіз останніх досліджень з проблематики роботи. Кримськотатарське літературознавство не має в своєму розпорядженні спеціальних робот, метою яких є виявлення взаємозв’язку між історичними подіями та особливостями жанрового та тематичного розвитку літератури, але є дослідження теоретичного характеру, що досліджують окремі аспекти розвитку літератури кримськотатарської діаспори Румунії в контексті історичних подій. Це роботи Н. Мамут, Х. Агуіченоглу, Е. Кангіевой, Дж. Карасу і А.Аксу.

Метою роботи є вивчення історичних передумов генези і розвитку кримськотатарської літератури в Румунії. Завданнями даної роботи є виявлення ролі історичних подій у художнiй творчостi конкретних авторів; аналіз загальних тенденцій розвитку літератури кримськотатарської діаспори Румунії кінця XIX – першої половині ХХ ст. у жанровому та тематичному відношенні.

Методи дослідження: метод порівняльно-історичного дослідження; культурно–історичний метод; біографічний метод; описовий метод.

Історія літератури різних країн світу доводить нерозривність літературних процесів і історичних, соціально-політичних, культурних та економічних подій. Соціальні та історичні чинники значною мірою обумовлюють тематичну своєрідність художніх творів.

Література кримських татар, що проживають в Румунії, пережила кілька стадій розвитку. Від напівсонного стану перших років в еміграції вона зробила величезний стрибок у розвитку з появою патріотично налаштованої інтелігенції. Національна самосвідомість і історична пам’ять про вимушено покинуту батьківщину ніколи не полишала кримських татар, що оселилися в Румунії. Як справедливо зазначає у своїй роботі британський дослідник Брайан Глин Вілльямс, «кримські татари, які проживають в Румунії, не можуть забути свої історичнi зв’язки з Кримом і в своїй літературі, так само як і піснях постійно звертаються до теми повернення в Крим» [Williams 1999, 347]. У такій ситуації національно-патріотична тематика природним чином стала домінуючою в літературі кримських татар, що проживають у Румунії. У силу особливостей розвитку кримськотатарської літератури Добруджі саме як емігрантської, національно-патріотична тематика, детермінована прагненням інтелігенції повернутися в лоно історичної батьківщини і визначити національну самоідентифікацію, займає особливе місце в художніх творах кримськотатарських письменників діаспори в Румунії.

За твердженням Мирослава Хроша, на першому етапі розвитку національної самосвідомості головними атрибутами є відродження історії, національного фольклору та літератури [Volgyi 2007, 4]. Саме усвідомлення і переосмислення спільного історичного минулого стало лейтмотивом творчості багатьох кримськотатарських письменників у міжвоєнний час.Передумовою до пробудження національної самосвідомості і зародженню кримськотатарської літератури в Румунії послужила втрата провінції Добруджа, що входила до складу Оттоманської імперії в 1878 р. згiдно Сан-Стефанського мирного договору і Берлінському договору. У свою чергу, Росія поступилася Добруджею Румунії в обмін за приєднану до Росії частину Бессарабії.

Політика Румунії щодо новопридбаних земель зводилася до прагнення асимілювати кримських татар, оскільки, згідно історику Ірині Лівезяну, асиміляція була фактично проголошена офіційною політикою румунського уряду [Livezeanu 1995, 16]. Асиміляційна політика румунського уряду передбачала заселення румунами території компактного мешкання кримських татар. Результатом реалізації цієї політики стало переміщення великого числа румунів на території в Добруджі, створення нових міст, видача кредитів на будівництво і розвиток в Добруджі етнічним румунам і – отже – витіснення кримських татар з місць компактного проживання [Livezeanu 1995, 16].

Паралельно з цим, до влади в Румунії приходить сумно відомий своїми націоналістичними поглядами «Залізний Легіон». Проводячи жорстку політику, ця правляча націоналістична організація з її акцентом на православ’ї мало рахувалася з потребами та інтересами мусульманської тюркомовної меншини, що традиційно проживала на території Добруджі [Badila 1998, 17]. Утиски були особливо жорстокі  в  десятиліття незадовго до другої свiтової вiйни. Так, школи з нерумунські мовою навчання закривалися, обмежувалася діяльність дернеков (місцевих громадських об’єднань) [Bozkurt 2008, 13].

Обставини зародження кримськотатарської літератури в Румунії збільшувалися ще і відсутністю підтримки з боку Криму, недостатністю творчих зв’язків з материковою літературою, які зводилися до неофіційним, спорадичним контактам.

На думку першого видавця відомого кримськотатарського журналу “Emel”, що спочатку видавався в Румунії, Мустеджіпа Улькюсала, основними причинами загального культурного занепаду тюрків Добруджі після її передачі Румунії стало їх виключення з наукового, культурного, політичного та економічного життя нової метрополії, так само як і через релігійні забобони, що насаджувалися духовенством [Aksu 2005, 13].

Як наслідок, кримськотатарська література в Румунії розвивалася за несприятливих суспільних і культурно-історичних умов, у відчутній відірваності від великого континенту національної літератури, не завдяки, а всупереч сформованим історичним обставинам. Можна сказати, що дискримінаційна політика проти кримських татар Добруджі підштовхнула їх до згуртування навколо національної ідеї.

Кримськотатарське населення Румунії усвідомило себе гнобленою меншиною і висловило свій протест подібним утискам простим і на той момент найбільш ефективним засобом – через поширення літературних творів, покликаних відродити національний дух і гордість кримських татар, що живуть в еміграції.

Перший етап розвитку кримськотатарської літератури наприкінці XIX століття неразривно пов’язаний з появою періодичного друку в Добруджі. З одного боку, на розвиток періодичної преси і літератури в цілому великий вплив мав Ісмаїл Гаспринський, кримськотатарський просвітитель, який ратував за реформування системи освіти в мусульманському світі і активний розвиток друку. З іншого боку, рятуючись від переслідування поліції, в Добруджі переховувались младотурки-реформісти, в число яких входили Ібраїм Темо (публіцист і видавець албанського походження) і Алі Різа (кримський татарин, редактор журналу “Sedaqat” (1897 р.)), які починають там активно займатися видавничою діяльністю [Volker 2009, 74-75].

Розвиток періодичної преси дав поштовх до появи художньої літератури в Румунії, оскільки на той момент друковані видання залишалася єдиною трибуною для кримськотатарської інтелігенції. Мемет Ніязі, один із засновників літератури кримськотатарської діаспори в Румунії, усвідомлюючи крайню необхідність розвитку кримськотатарської преси в Румунії як передумову до загального культурного піднесення, писав: «Неважко зрозуміти, наскільки пізно з’явилася преса як засіб об’єднання інтелігенції, адже до 1895 року газети і друкарська справа мусульманам Добруджі були абсолютно невідомі» [Ülküsal 1987, 155-156]. Так, в період з 1896 по 1910 р., у Добруджі з’явилися численні періодичні видання, орієнтовані на тюркомовну діаспору Румунії. У працi турецького дослідника Джезмі Карасу згадуються такі видання кримськотатарської діаспори в Румунії як “Dobruca” (1888-1894 рр.), “Hareket” (1896 р.), “Sedaqat” (1897 р.), “Tonğuç” (1909 р.), “Dobruca Sedası” (1910 р.), “Teşvik” (1910 р.). У цій роботі також згадується журнал “Saday-i Millet”, що виходив у Бухаресті в 1896–1898 рр. [Karasu 2007]. У монографії «Кримознавство на сторінках тюркомовних періодичних видань кримськотатарської преси» вітчизняний історик Едіє Кангіева згадує також газету “Şarq'”, що видавалася з 19 жовтня 1897 р. по 10 січня 1897 під керівництвом Ебу Мукбіль Кемаля [Кангиева 2007, 39]. Також за ініціативою Мемета Ніязі пізніше стали випускатися видання “Işık” (1914) і “Mektep ve Aile” (1915). З 1 березня 1932 Мемет Нурі починає випускати журнал “Yıldırım”. Газета “Dobruca Postası”, що виходила під час Першої Світової війни, в основному повідомляла зведення з фронту.

У 1921 році у Пазарчіку почали видавати журнали “Hayat” і “Tan”; вже у наступному році побачила світ газета “Haber”, а в 1929 році у тому ж самому Пазарчіку стала виходити газета “Bizim Sözümiz”. Слід зазначити, що всі ці видання носили короткостроковий характер. Лише в 1921 році у Пазарчіку стала виходити перша щоденна газета “Romania”, яка друкувалася до 1936 р. [Karasu 2007]. У роботі Хусеіна Агуіченоглу також згадується журнал “Bora”, матеріали якого друкувалися румунською, османська-турецькою, турецькою і татарською. Журнал випускався в 1938-1939 рр. [Ağuiçenoğlu 2004, 32].

На думку турецького дослідника Алі Аксу, всі ці періодичні видання, незважаючи на нерегулярність і часто короткий період видання, уможливили зародження і подальший розвиток літератури кримськотатарської діаспори в Румунії [Aksu 2005, 13].

Більшість газет, що випускалися в даний період, носила політичний характер, але й там знаходилося місце для коротких поетичних творів. Особливе мiсце посiдає видання “Mektep ve Aile”, що носило освітньо-просвітницький характер, і практично кожен його номер включав в себе вірші, а іноді і короткі розповіді («ікяе» в кримськотатарській літературознавчої традиції) [Ağuiçenoğlu 2004, 133].

Тематичний діапазон публікованих художніх робіт виявився досить широким: серед них можна знайти і національно-патріотичні вірші, твори що висвітлюють проблеми освіти та соціальні проблеми суспільства. У журналі також досить багато ліричних творів, присвячених природі або ж коханої. Тим не менш, багато художніх творiв були короткими за формою – рідко вірш або розповідь займали більше двох сторінок у номері. Ситуація змінилася напочатку 1930-х рр., коли основним виданням став журнал “Emel”, на сторінках якого з’являються більш об’ємні прозові твори, наприклад, п’єси.

Вкрай плідним кримськотатарським письменником Румунії став Мемет Ніязі, який поставив собі за мету підняти дух свого народу через відродження національної по букві і змістом літератури [Mahmut E. 2006, 9]. М. Ніязі стоїть біля витоків часопису “Dobruca”, який видавався в Стамбулі у 1909 році. Крім цього, його ім’я пов’язують, принаймні, ще з трьома виданнями: “Teşvik” (1910 р.), “Mektep ve Aile” (1915 р.) і “Işık” (1914 р.) (який він видавав разом з Джевдет Кемалем). Останнім дітищем Мемета Ніязі стала газета “Tan”, що почала виходити у Пазарчіку в 1921 р.

crimean tatars near yalta

Багато опублікованих художніх творiв Мемета Ніязі побачили світ у журналі “Emel” в 1930 р., за кілька місяців до його кончини. Твори Мемета Ніязі були опубліковані також у збірниках “Ithafat” (1912 р.), “Yaş Tatar Yazıları” (1913 р.), “Kök kitap” (1919 р.), “Sağış” (1931 р.) і “Kırım Şiirleri” (1935 р.).

Художні твори Мемета Ніязі задали головні орієнтири в розвитку художньої літератури кримськотатарської діаспори. Критики відзначають силу уяви, новизну метафор, високу художню майстерність письменника. На думку першого видавця журналу “Emel” Мустеджіпа Улькюсала і нашої сучасниці Шукран Вуап, високий стилістичний рівень віршів цього письменника досі залишається неперевершеним [Mahmut 1998, 54]. Як вказує турецький дослідник Тезджан Ерген, «твори Мемета Ніязі, як і роботи Чобанзаде, Амді Гірайбая, Шевко Бекторе і Мемета Нузета написані народною мовою» [Ergen 1997, 23]. Торкаючись тематичного наповнення художніх творів, можна відзначити, що національно-патріотична тематика була домінуючою в творчості М. Ніязі.

У поетичній творчості письменника виражен глибокий сум за історичною батьківщиною, життям на чужині, любов до рідної землі, страждання, які доводиться переживати його народові на нових землях [Mahmut 1998, 54]. У своїй роботі “До 75-річчя з дня смерті Мемета Ніязі”, румунський дослідник кримськотатарського походження Енвер Мамут відзначає, що такі твори, як “Yeşil Ada” («Зелений Острiв») або “Yeşil Yurt” («Зелений край»), просякнуті любов’ю, тугою і сумом по Криму. Сильний поет, Мемет Ніязі не боявся експериментувати з художнім словом, закладаючи фундамент майбутньої літератури кримськотатарської діаспори Румунії. Серед його віршів, написаних у ключі патріотичного пробудження, найбільш сильними є “Neçün süydım?” («Чому кохав?»), “Eşitemen” («Я чую»), “Men qaydayman?” («Де я?») Разом з тим вартий уваги дослідника і той факт, що тематика віршів Ніязі зовсім не обмежувалася патріотичними творами. У своїй статті, опублікованій в 18-му номері журналу “Haq Ses” від 18 серпня 1922 р., Мемет Ніязі висловлює думку, що в усі часи головною причиною деградації народу є неуцтво” [Mahmut N. 1998, 55]. Саме тому в його роботах знайшла відображення і тема освіти (вірші “Mütalâa hane” («Школа»), “İlâhi” («Иляхi», релıгiйне виконання пiсень) і “Mücadele-i şakırdan” («З суперечки учнiв»)). Багато з віршів на тему освіти, написані Меметом Ніязі, були опубліковані в створеному ним же журналі “Mektep ve Aile” в 1915-1916 р.

Також деякі вірші М. Ніязі відображають важке соціальне становище окремих верств населення (“Yetim” («Сирота»)) і навіть деякі конкретні політичні події (“10 Temmuz marş” («Марш 10 липня»), “Nefis Hürrüyet” («Подих свободи»), “Rusiyat İhtilâli”(«Росийська революцiя»)). Одне з коротких оповідань Мемета Ніязі, “Savluqman Qal!” («До побачення!»), розповiдає сумні події Першої Світової війни, жертвами якої стало багато кримських татар [Niyazi 1967, 24-25].

Численні вірші Мемета Ніязі, що присвячені природі Крима, несуть неофольклорне забарвлення. У поезії цього автора ми можемо відзначити віталістичне сприйняття навколишнього середовища.

У художній практиці цього письменника реалізувалися установки естетики ХIХ в. З повною впевненістю можна сказати, що творчість Мемета Ніязі стала своєрідною прелюдією до приходу в літературу письменників нового покоління, підготувала перехід літератури кримськотатарської діаспори на новий художній рівень на початку 1930-х років. Письменник задававав тон у літературі кримськотатарської діаспори Румунії до своєї смерті 20 листопада 1931 року.

Наступний етап розвитку літератури кримськотатарської діаспори Румунії ознаменувався кількома важливими подіями. По-перше, після захоплення Криму більшовиками відмінності в змісті творів кримськотатарських письменників кримського півострова і письменниками діаспори в Румунії значно поглибшилися. Радянська література, як інструмент ідеології, стала знаряддям пропаганди і політики партії. Незважаючи на велику кількість газет і бурхливий розвиток друку, будь-яка письменницька діяльність перебувала під контролем комуністичної партії. Будь-яке відхилення від заданого курсу ставило будь-якого письменника під загрозу остракізму, і ідеологічні лещата постiйно продовжували стискатися.

У державі із соціалістичною ідеологією основним напрямком ставав соцреалізм з його акцентом на соціальних проблемах, полярним протиставленням минулого з його пережитками і соціалістичного сьогодення, запереченні релігійних переконань і єдності за національною ознакою.

Разом з тим література кримськотатарської діаспори в Румунії розвивалася дещо іншим шляхом. Найбільш точним буде припустити, що література кримських татар у Румунії відбиває класичні риси літератури діаспори: ностальгію за батьківщиною і прояв регіоналізму [McClennen 2004, 222]. Релігія і єднання за національною ознакою, все те, що так ретельно вимивалося з кримськотатарської літератури 1920–1940-х рр., стали наріжним камiнням в творчості кримськотатарської діаспори в Румунії.

Антагонізм між кримськотатарської літературою Добруджі і Радянського Криму загострився з появою у Варшаві «Ліги Прометей», що об’єднувала представників різних народів СРСР, якi ставили своєю метою повалення комуністичного режиму і утворення демократичних національних держав. Складовою його частиною стало і політичний рух тюркських народів, – зокрема, кримських татар. Вони жили думками про повернення колишньої величі кримськотатарського народу, духовне відродження. «Ліга Прометей» стала інтелектуальним центром тюркської інтелігенції за кордоном і вона ж надавала значну фінансову та координаційну підтримку видавців журналу “Emel” [Livezeanu 1995, 174].
b252Як вказує татарський дослідник Р. Гайнетдінов в монографії «Тюркотатарська політична еміграція: початок XX століття–1930-і роки», «результати видавничої діяльності роботи Прометея були значними: в Парижі французькою мовою видавався центральний орган Ліги – журнали “Prometheus”, в Констанці (Румунія) – кримськотатарський “Emel”, у Варшаві північнокавказький “Şımali Kafkasya”, а в Берліні виходив журнал “Мilli Yul”, азербайджанський “Kurtuluş” і узбецький “Yeş Turkestan”» [Гилязов 2002, 88-89].

Цікаво, що деякі кримськотатарські автори з Добруджі друкували свої роботи в інших виданнях, асоційованих з «Лігою Прометей». Зокрема, Мемет Вані Юртсевер і Неджіп Аджі Фазил перші свої твори опублікували в берлінському виданні “Milli Yul”, редактором якого був відомий татарський письменник Гаяз Ісхакі. [Başer 2004, 64]

По–друге, подальшому розвитку літератури сприяла поява у 1930 році журналу “Emel”, який очолив Мустеджіп Улькюсал, невтомний борець проти радянського імперіалізму і людина високого обдарування. Саме цей журнал став основною трибуною для кримськотатарських письменників, які бажали друкуватися у виданні, з кожним роком набирає все більшу популярність серед кримськотатарських читачів. Основна тематика журналу – положення Криму, історія, література і фольклор кримських татар Добруджі. На початковому етапі пантюркізм відігравав важливу роль у розвитку кримськотатарської діаспори, і журнал “Emel” в повній мірі відображає ці тенденції. Тільки пізніше, пiд впливом Джафера Сейдамета, журнал став виходити під грифом «Офіційний орган кримського ради».

Як і багато інших, представники кримськотатарської діаспори в Румунії сподівалися на швидкий розпад Радянського Союзу. Це йшло врозріз з офіційною політикою Туреччини, яка тільки закінчила антиімперіалістичну війну проти європейських сил і царської Росії і перебувала в дружніх відносинах з більшовицьким урядом. В силу підписаного турецько-радянського пакту про світ, знекровлена ​​Туреччина не підтримувала ні тюрок в Росії, ні їх прихильників в самій Туреччині. Саме антирадянська спрямованість журналу стала причиною того, що ввезення та розповсюдження журналу на території Туреччини, яка в цей момент перебувала в дружніх з Радянським Союзом відносинах, був заборонений в 1935 році. Журнал припинив публікуватися в 1940 р., коли Польща перестала існувати як держава, а Варшава, де знаходилася штаб-квартира руху «Ліга Прометей», була окупована фашистськими загарбниками.

По-третє, саме на початку 1930-х рр. в літературу діаспори влилося молоде покоління, яке, ставши свідком короткого злету і падіння уряду Курултаю, була заряджена на політичну і художню боротьбу за права кримських татар, яка часто була для них тотожна.

Істинного розквіту кримськотатарська література в Добруджі досягла саме в 1930–1940-х рр., коли були закладені основи прози і драматургії кримських татар, що проживають в Румунії. Центр ваги відтепер змістився з поезії на драматургію, а експресіонізм змінився реалістичним напрямом, який довгий час задавав тон в кримськотатарській літературі Румунії. Дані зміни в кримськотатарської літератури Румунії можна пов’язати з розвитком друку в самій Румунії в 1930-х рр. Видання великих за обсягом книг вже не представлялося настільки ж складною проблемою, як це було в 1895 р., коли Мемет Ніязі з сумом відзначав, що видавнича діяльність в Добруджі знаходиться на дуже невисокому рівні [Aksu 2005, 13]. Поява нових друкарень уможливила розвиток більш об’ємних художніх форм, що призвело до зміщення акценту з поезії на художню прозу та публіцистику, розширення тематичного різноманіття художньої літератури. У своїх спогадах М. Улькюсал пише, що видання окремих книг, спрямованих на просвітництво кримськотатарської нації, було одним з напрямків діяльності редакції журналу “Emel”.

За нашими спостереженнями, в 1930-х рр. у Добруджі починає бурхливо розвиватися драматургія як один з літературних жанрів. У 1933 році Неджіп Аджі Фазил публікує свої твори “Cavşılık” («Молодість»), “Caş fidanlar” («Молоді пагони»), “Qırım” («Крим») [Mahmut N. 200, 3]. Всі ці п’єси були надруковані журналом “Emel”. Також Неджібе Шукур згадує ще дві п’єси, що належать перу письменника: “Kiev Konuşması” («Розмова з зятем») і “Toy aldında” («Перед весіллям») [Şukuri 2006,  15].

mehmet_vani_yurtsever_0У 1931 р. Мемет Вані Юртсевер пише вірш «Ніч на Курбан-байрам», який він в подальшому трансформує у п’єсу, поставлену в Стамбулі в 1974 р. [Mahmut 2000, 48] Вже в 1934 році з-під пера Мемета Вані Юртсевер виходять такі твори як “Qart man caş arasında” («Між старими і молодими»), “Toy” («Весілля»), “Bayram” («Свято») [Mahmut N. 2000, 86]. У цьому ж році Мемет Вані Юртсевер підготував п’єсу “Tılsımlı Yumurta” («Чарівне яйце»). Слід зазначити, що п’єса «Чарівне яйце» стала однією з перших комедій в літературі кримських татар Румунії.

Перу Мемета Вані Юртсевер також належить і одне з найбільш сильних драматичних творів літератури кримськотатарської діаспори Румунії, “Sönmeyen ateş” («Незгасний вогонь»), що розкриває глибинні причини еміграції кримських татар з батьківщини на прикладі одного кримськотатарського роду. Вже пізніше, після міграції в Туреччину, Мемет Вані Юртсевер написав ще одну п’єсу, «Сююмбіке», що розповідає ще про один ключовому моменті общетюркской історії. На жаль, ця п’єса, за твердженням відомого літературознавця Недрет Алі Мамут, як і багато інших, досі зберігається виключно у рукописному вигляді [Mahmut N. 2000, 86]. У 1940 році Ісмаїл Зіяеддін на основі національного кримськотатарського епосу створив п’єсу «Чорабатир» [Mahmut N. 2000, 194], яка носила воістину епічне значення. Дії, що розгортаються у творі, засновані на сюжеті однойменного кримськотатарського народного епосу, відбуваються в Криму і Казані. Вони стосуються конкретних історичних подій, а саме, – боротьби Казанського ханства за збереження національної державності. Важливо, що головним героєм, що бореться за незалежність Казанського ханства в п’єсі є виходець з Криму. У п’єсі підкреслюється єдність тюркських народів, нерозривно пов’язаних спільною мовою, культурою та історичним минулим.

У книзі Мюстеджіпа Улькюсала «Добруджа і тюрки» згадуються постановки у Пазарчіку (одному з місць компактного проживання кримських татар в Добруджі). Зокрема, автор роботи зазначає, що «написана і поставлена ​​на сцені Халілем Абдульхакімом Кириманом п’єса “Bora” («Ураган») була прийнята із захопленням» [Mahmut N. 2006, 105]. Згідно Мустеджіпу Улькюсалу, п’єса описує альтернативний сценарій розвитку історії Криму, згідно з яким більшовики були вигнані з Криму, а над будівлею знову скликаного Курултаю були вивішені блакитні національні прапори кримськотатарського народу. Таким чином, ми ще раз переконуємося, що художні твори кримськотатарської діаспори безпосередньо пов’язані з історичними умовами досліджуваної епохи.

Там же вказується, що п’єса «Шахін-Гірей» в чотирьох діях, присвячена останньому кримському хану, написана покійним доктором Фаіком Абдуллою Туранджіоглу, була з успіхом поставлена ​​на сцені редактором журналу”Emel” і його товаришами [Mahmut N. 2000, 1].

ulkusalДостеменним фактом є й те, що сам Мюстеджіп Улькюсал, будучи, перш за все, журналістом і прозаїком, писав драматичні твори і розповіді. Під час свого перебування в Криму в 1919 році в селі Фотісала, він написав п’єсу “Üç sağır” («Троє глухих») [Mahmut N. 2000, 2], текст якої до цих пір не знайдений. Крім того, літератором створена п’єса «Веселе свято», яку він під псевдонімом «Текін» вперше публікував у журналі “Emel” в 1934 р. У цій п’єсі автор критикує пияцтво як одну з серйозних соціальних проблем сучасного йому суспільства.
Більшість творів, тексти яких дійшли до наших днів, були надруковані в журналі “Emel” впродовж 1930–40-х рр. Разом з тим слід зазначити, що багато зі згаданих вище творів були надруковані раз більше 70 років тому. Деякі так ніколи і не були опубліковані і, можливо, існують зараз лише в рукописному варіанті. Багато творів недоступні сучасному читачеві через арабську графіку, яка використовувалася кримськотатарськими письменниками Румунії аж до кінця 1939 р. У багатьох випадках, крім назви, вченим нічого невідомо про художні твори, які як і раніше чекають свого дослідника.

Художні твори що дiйшли до наших днiв, таким чином, являють собою лише невелику видиму частину айсберга літератури кримських татар Добруджі, будучи справжнім свідченням зародження і розвитку літератури кримськотатарської діаспори в Румунії у 1930–40-х рр.

Численні вірші, опубліковані у виданнях тих років, присвячені темі Криму. Серед них є такі твори, як вірші “Curtum” («Моя родина») М. Амета [Amet 1937, 3], “Yeşil Yurt” («Зелений край») Р. Н. Гірая [Giray 1937, 6-7], “Millete ol faydalı” («Будь корисним країнi») Дер’ядала [Deryadal 1938, 25-26], “Asret” («Сум») Зеки Усеіна [Zeki 1931, 376], “Qırımğa” («До Криму») Кобаддіна Меншем Меджіта [Mecit 1933, 22], “Zavallı halqım” («Мiй рiдний народе») Конуратли [Qonuratlı 1931, 353], “Dertli Curtım” (“Моя бiдна країна”) К. Османа [Osman 1937, 6-7]. У багатьох віршах простежується наступність авторів ідеям М. Ніязі.

Інтерес до проблем міграції, культурного самозбереження, історичного минулого був викликаний ідеєю національної солідарності, яка стала рушійною силою суспільного життя кримських татар в Добруджі. Крім іншого, кримськотатарська інтелігенція, яка жила в Румунії, прагнула пояснити сучасникам сформоване положення та причини вимушеної міграції. Саме тому багато творів того часу мають певний історичний фон, а кримськотатарська драматургія в Румунії 1930–40-х рр. і зовсім універсалізує історію в епічній метафорі.

У творі «Розмова з зятем» що був вперше опублікованій у 1934 році, кримськотатарський драматург, Аджі Неджіп Фазил, обирає тлом описуваних в постановці подій Кримське ханство [Mahmut N. 2000, 111]. В даній п’єсі автор створює свідомо ідеалізований образ справедливого хана, який знаходиться в тісному діалозі з народом, підвладному йому. Основними ідеями твори є пояснення важливості ролі особистості в історії, волі народу і значення справедливого правителя. Звернення до настільки далекому пласту історії дала авторам сприятливий фон для розвитку ідеї національної єдності.

Ми бачимо, що практично всі драматичні твори, створені в даний період, носять яскраву соціально-політичне забарвлення і проектувати на сучасну авторам реальність. Наприклад, твори «Молодість» і «Молоді пагони» апелюють безпосередньо до молодого покоління кримських татар Добруджі [Fazıl 2000, 18]. Написав і поставив на сцені ці п’єси Неджіп Аджі Фазил, що «докладав зусиль, щоб постійно зміцнювати почуття братерства, єдності національної приналежності і самосвідомості і долати розбіжності, що виникають між мешканцями Азаплар та інших населених пунктів» [Dobrucalı 1987, 15].

У таких творах, як «Крим» і «Ураган» ми чітко бачимо протест проти дискримінаційної та асиміляційну політики. Важливим елементом національно-патріотичних творів авторів кримськотатарської діаспори Румунії є чітке вираження антагонізму, протиставлення на «ми» і «вони».

Наприклад, у п’єсі Неджіпа Аджі Фазила «Між старими і молодими» добруджінскі представники старшого покоління, шановні Куртмолла-ага і Менліомер-ага розповідають молоді, що виросла на чужині про благословенний Крим, його історію та культуру.

«Крим, Крим – носить назву зеленого острова,

Акмесджіт – моє рідне село, там мій дім.

Після того, як ми пішли, Крим скували ланцюгом,

Мечеті з мінаретами перетворили в церкві.

Після того, як ми пішли, чоловіки натягнули постоли,

Не залишилася в його стегнах сил, згас вогонь в очах.

Перестали читати Коран, запалили свічки,

Замість звуку езана гримлять дзвони …»[ Yurtsever 2000, 107]

У цій пісні розкриваються соціальний і релігійний конфлікти, які змусили кримських татар покинути межі рідного «Зеленого острова». У творі читач стає свідком протистояння двох цивілізацій, одна з яких спрямована на повне нівелювання автохтонної культури. У творі іншого кримськотатарського класика, Неджіпа Аджі Фазила, «Крим» ми знаходимо таке пояснення еміграції кримських татар в Румунію: «Наша справжня Батьківщина – Крим …. Але злим фатумом нам було наказано покинути цю землю. Нас розділили з родючими землями … Причини еміграції кримських татар не обмежуються земельним питанням, були й інші обставини: проблема насильницької вербування в армію, проблема державності, проблема функціонування шкіл і мечетей. Куди не кинеш погляд, скрізь видна рука Москви» [Mahmut N. 2000, 107]. У творах Неджіпа Аджі Фазила екзистенціальний трагізм людської індивідуальності співвідноситься з трагізмом буття нації. Твори Мемета Вані Юртсевер і Неджіпа Аджі Фазила пронизані відчутною ідеєю національної ментальності, соборності.

Завершення даного періоду розвитку літератури кримськотатарської діаспори в Криму прямо пов’язане з початком Другої Світової війни і супутніми їй подіям. По-перше, окупація Польщі, де знаходилася штаб-квартира «Ліги Прометей», сильно вдарила по фінансовому стану журналу “Emel”, видання якого було припинено після взяття Варшави.

ironguard

Залiзногвардiйцi

По–друге, підписання Крайовского мирного договору 7 вересня 1940 року між профашистськи налаштованими Болгарією та Румунією призвели до передачі Південної Добруджі до складу Болгарії, яка проводила набагато жорсткішу політику захисного етнонаціоналізму, ніж Румунія. Всі періодичні видання кримськотатарської і турецької діаспори, що знаходилися в м. Силістрія, Південна Добруджа, перестали видаватися до 1940 р. Серед припинили своє існування слід згадати такі газети як “Tuna”, “Aydınlık”, “Deliorman” і “Çardak”.
По–третє, обурена територіальними втратами націоналістично налаштована «Залізна Гвардія» змусила зректися престолу короля Кароля II, а по країні прокотилася хвиля репресій, політичних вбивств і національних погромів [Nagy-Talavera, Nicholas 1970, 16]. Багато представників кримськотатарської інтелігенції мігрували в сусідню Туреччину, а періодичні видання та друкарні, що належать представникам кримськотатарської діаспори, припинили видавничу діяльність. Так була закрита остання сторінка даного етапу розвитку літератури кримськотатарської діаспори Румунії.

Літературу кримськотатарської діаспори в Румунії наприкінці XIX – початку XX ст. важко назвати кон’юнктурною. Автори художніх творів вповні усвідомлювали свою роль в історії і вбачали завдання не в потуранні смакам публіки, а в моральному і патріотичному вихованні читачів. Саме тому твори, написані в цей період, носять яскраве ідеологічне забарвлення.

Аналізуючи історичні передумови зародження та розвитку літератури кримськотатарської діаспори в Румунії, ми приходимо до висновку, що вона розвивалася в контексті історичних подій що відбувалися в Румунії, Криму і всього світу. У ній знайшли своє відображення багато соціальних проблем того часу: бідність, неосвіченість, пияцтво, забуття традицій предків, релігійні та етнічні утиски. Ми можемо впевнено стверджувати, що багато ключових подій знайшли своє відображення у творах письменників кримськотатарської діаспори. Серед них ми бачимо окремі твори, присвячені подіям Першої Світової війни, революції 1905 р. в Росії, створенню першого Курултаю, голоду в Криму. Очевидно, що різнорідні художні пошуки торкнулися не тільки жанрового розвитку літератури кримських татар Румунії, а й сприяли пошуку нових тем, актуальних для читачів того часу.

ЛITEРАТУРА

Ağuiçenoğlu Н. Die Turko-Tatarische PressederDobrudscha 1897–1940 annotierterKatalog. Frankfurt am Main, 2004

Aksu A. Romanya Türklerinde kültürel durum ve Mektep ve Aile mecmuası // Cumhuriyet Üniversitetesi İlyahat Fakültesi dergisi, 2005, № IX/1

Amet M. Curtum // Emel, 1937, № 3

Badila A. E. Nationalism in Romania: Possible ways to decrease the nationalist behaviour and the public support for nationalist parties, Bucharest, 1998

Başer V. H. Romanya’da yeni neşriyat // Kırım, 2004,  № 47

Bozkurt G.S. Geçmişten Günümüze Romanya’da Türk Varlığı // Karadeniz Araştırmaları, 2008, Том 5, № 17

Deryadal. Millete ol faydalı // Emel, 1938, № 8

Dobrucalı. Necip Hacı Fazıl // Emel, 1987, № 158

Ergen T. Mehmet Niyazi (1878–1931) // Emelimiz Kırım, 1997, № 18

Fazıl N.H. Caş fidanlar // Romanya Türk–Tatar edebiyatı, 2000, Том II

Giray R.N. Yeşil Yurt // Emel, 1937, № 3

Karasu C. Kırım Tatarları Romanya’da (II bölüm), 2007, № 14

Livezeanu I. Cultural Politics in Greater Romania: Regionalism, Nation Building, and ethnic struggle, 1918–1930, New York, 1995

Mahmut E. Öliminin 75 senesinde Mehmet Niyazi // 75 de ani de la moartea lui Mehmet Niyazi, Köstence, 2006

Mahmut N. İsmail Ziyaeddinin eseri // Romanya Türk–Tatar edebiyatı, Том II, Köstence, 2000

Mahmut N. Mehmet Niyazi // Kırım, 1998, № 25

Mahmut N. Mehmet Vani Yurtseverin eserleri // Romanya Türk–Tatar edebiyatı, Том II, Köstence, 2000

Mahmut N. Necip Hacı Fazılın eserleri // Romanya Türk–Tatar edebiyatı, Том II, Köstence, 2000

Mahmut N. Necip Hacı Fazıl’ın tiyatro oyunları // 100 de ani de la naşterea lui Negip Hagi Fazîl, Köstence, 2006

McClennen S.A. The dialectics of exile: nation, time, language, and space in Hispanic literatures, Purdue, 2004

Mecit Q.M. Qırımğa // Emel, 1933, № 12

Nagy-Talavera, Nicholas M. The Green Shirts and the Others: A History of Fascism in Hungary and Romania, Stanford, 1970

Niyazi M. Savlukman kal // Emel, 1967, № 40

Osman Q. Dertli Curtım // Emel1937, № 1

Qonuratlı. Zavallı halqım // Emel, 1931, № 7

Şukuri N. Esimde kalganlar // 100 de ani de la naşterea lui Negip Hagi Fazîl, Köstence, 2006

Ülküsal M. Dobruca ve Türkler, Ankara, 1987

Volgyi B.B. Ethno-Nationalism during Democratic Transition in Bulgaria: Political Pluralism as an Effective Remedy for Ethnic Conflict, York, 2007

Williams B.G. A history of the Crimean Tatar Migration 1860–1861 // Birlik, New-York, 1999,  № 1.

Volker A. Zwischen rumänischer Heimat und dem Traum von der Krim: das Nationalbewußtsein der Dohrudschatataren von den Anfängen bis in die Gegenwart // Acta Orientalia, 2009, № 70

Yurtsever M.V. Kart man caş arasında // Romanya Türk-Tatar edebiyatı, Том II, Köstence, 2000

Zeki U. Asret // Emel, 1931, № 9

Гилязов И. Тюркизм: становление и развитие (характеристика основных этапов), Казань, 2002

Кангиева Э. Крымоведение на страницах тюркоязычных периодических изданий крымскотатарской диаспоры, Киев, 2007

© Maksym Mirieiev 2012

Advertisements

Leave a Reply

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s